Чоловіки нею захоплювалися, обожнювали, кохали та проклинали. Через неї накладали на себе руки. Жінки пліткували, ревнували, заздрили, осуджували й ненавиділи.
Заміж — «не кохаючи»
Марія Вілінська походила зі зросійщеної польсько-української дворянської сім’ї.
Вітчим був картярем і п’яницею, тому мати відправила доньку до приватного харківського пансіону. Звідти та поїхала до заможної тітки в Орел. 15-річна Маша була красунею, тож багатих кавалерів їй не бракувало. Однак свій вибір вона зупинила на Опанасові Марковичу, поміщицькому синові з Полтавщини. До Орла його заслали за причетність до Кирило-Мефодіївського братства. Згодом Марія зізнавалася Герценові, що вийшла заміж «не кохаючи, а лише прагнучи незалежності».
Подружжя переїздить до Чернігова, де Маркович обійняв посаду коректора «Губернських відомостей». Він не переймався чинами та грошима. Його покликанням було записування народних пісень і звичаїв. Упродовж 1850-х Марковичі живуть у Чернігові, Києві, Качанівці, Немирові. Марія спочатку допомагала чоловікові, а із часом і сама захопилася збиранням фольклору. Російськомовна від народження, вона починає писати українською. Два оповідання з народного життя надсилає товаришеві чоловіка Пантелеймонові Кулішу. Той стає першим її критиком і редактором. Саме він вигадав псевдонім Марко Вовчок. Мріючи зробити з неї українську Жорж Санд, Куліш видає «Народні оповідання» окремою книжкою.
«Мовчуще божество»
Несподіваний успіх збірки спонукав Марковичів перебратися до Петербурґа. У столиці імперії Марія мала світський тріумф. Величність її постави, плавність рухів і незворушний спокій інтриґували й манили до неї чоловіків. «Яке піднесено-прекрасне створіння ця жінка!» — захоплювався Тарас Шевченко, присвятивши їй не один вірш. «Мовчущим божеством» називав її Куліш. Він закохався до нестями, і, до речі, не без взаємності. Позбавлена з дитинства батьківського захисту й любові, у чоловіках Марія шукала перш за все надійної опори, наставника й учителя. Однак цих учителів воліла обирати собі сама.
Цього разу її вибір зупинився на Іванові Тургенєві. Уславлений письменник переклав оповідання Марка Вовчка російською й написав до них схвальну передмову. Він кликав її із собою за кордон і переконував: саме там Марія зможе належно реалізувати свій талант. «Заспокойтеся: Шевченко не повіситься, Куліш не застрелиться, Костомаров… можливо, кинеться у воду, але що ж робити?» — іронізував Тургенєв.
Найбільшу славу принесла «Маруся»
Навесні 1859-го Марко Вовчок із п’ятирічним сином Богданом від’їздить до Німеччини. З Опанасом, який поїхав за нею, відбувся тяжкий для обох розрив. Відтоді вони жили нарізно — кожен своїм приватним життям, зі своїми романами й трагедіями. Маркович помер через вісім років, так і не побачивши більше дружини й сина. Хоч благав про це в передсмертних листах.
Завдяки протекції Тургенєва письменниця знайомиться з мистецьким бомондом Парижа. Серед її добрих знайомих були Герцен, Лев Толстой, Добролюбов, Менделєєв, Боткін, композитор Бородін, французькі письменники Жуль Верн, Густав Флобер, Проспер Меріме.
Марія багато пише. Найбільшу славу принесла їй повість «Маруся» — історія дівчинки, що гине, допомагаючи запорожцям. Надрукований у газеті «Ле Тампс» твір отримав нагороду Французької академії й був рекомендований для обов’язкового читання у французьких школах.
Марко Вовчок знала більш як десять мов. На життя заробляла перекладами й публіцистикою. Їй платили великі гонорари, однак вона не вилазила з боргів.
Скандали, скандали…
Численні ж амурні історії Марії Маркович стають темою світських пліток по всій Європі. «Усі чоловіки божеволіють від неї: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся із жінкою», — писала в одному з листів донька графа Толстого. Через нещасливе кохання до письменниці застрелився польський хімік Владислав Олевінський.
Настав час ревнувати Тургенєву: Марія закохалася в молодого юриста Олександра Пассека. Під Парижем вони прожили разом шість років. Та 1867-го Пассек помирає від сухот, у Марії на руках. І вона вирішує повернутися до Росії.
Черговий скандал викликав роман із критиком і публіцистом Дмитром Писаревим, який до того ж був троюрідним братом Марії. Коли під час прогулянки на вітрильнику Балтійським морем він загинув на її очах, за письменницею остаточно закріплюється слава фатальної жінки.
Звинувачення в плагіаті
У Петербурзі Марко Вовчок налагоджує контакти з провідними літературними журналами. Письменниці належать усі тогочасні переклади російською романів Жуля Верна, який надав їй ексклюзивні права.
1870-го Марія подає клопотання про дозвіл видавати ілюстрований журнал перекладів. Була в ньому й видавцем, і редактором, і коректором, і перекладачем. Однак наступного року їй оголосив війну тодішній «всесильний» критик Стасов, дружина якого теж займалася перекладами. Щоб усунути конкурентку, він публічно звинуватив Марка Вовчка в плагіаті. Третейський суд, на який погодилися обидві сторони, визнав Марію Маркович винною. Це дуже зашкодило її репутації. Від цього вона так і не оговталася.
Підтримку Марія Олександрівна отримала від нового свого залицяльника — на 17 років молодшого морського офіцера Михайла Лобача-Жученка. Роман із ним закінчився офіційним шлюбом. У той час Марко Вовчок перестає писати й друкуватися. Місяцями не виходить із дому, не хоче ні з ким бачитися.
Лобачі-Жученки живуть у невеликих провінційних містах Росії та України. Марія Олександрівна займається вихованням молодшого сина Бориса. Знову береться за перо аж в 1890-х. Видає повне зібрання своїх творів. Тоді, по суті, тільки Тарас Шевченко й Марко Вовчок представляли українську літературу за кордоном.
Ані сліду сивини
Останні роки її життя минули на Кавказі, де служив чоловік. Коли в Марії знайшли пухлину мозку, у її русій косі не було ані сліду сивини. Українська письменниця із чоловічим ім’ям Марко Вовчок згасла 10 серпня 1907 року.
Старший син письменниці Богдан Маркович (1853—1915) став відомим журналістом і перекладачем. Щодо молодшого — Бориса Лобача-Жученка (1875—1938) — ходили плітки, нібито насправді він — позашлюбна дитина її сина Богдана. Був моряком, ученим, написав книжки з історії механіки, морського флоту й авіації.
Троє внуків Марка Вовчка — Богдан і Юрій Марковичі та Михайло Лобач-Жученко — обрали фах інженера-механіка флоту. Сергій Маркович був полковником Радянської армії, завідував кафедрою романських мов у військовому ВНЗ. Ще один внук — Борис Борисович Лобач-Жученко — був пілотом-розвідником під час Другої світової війни. Майстер спорту, яхтсмен, він також займався журналістикою й став дослідником творчості своєї бабусі.
Доброслава Хміль
