У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року загинув Василь Стус

"Ми втратили всяке право належати собі, не кажучи про те, щоб мати свої книги, зошити, записи... Не знаю, коли прийде загибель на них, я особисто чуюся смертником," - з таборового зошита.

В карцері табору особливого режиму ВС-389/36 в ніч з 3 на 4 вересня у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської області за нез'ясованих обставин зупинилось серце поета Василя Стуса.

За час останнього ув'язнення у Василя конфісковували листи, записи та вірші. Закордонне представництво Української Гельсінської спілки інформує, що впродовж останнього року поет надіслав родині прощальний лист, були заборони побачень з рідними, продовжувалась критика його особи у пресі. Впродовж усього часу тримання Стуса під вартою однодумці оголошували голодування, аби повернути йому рукописи (зокрема, першу хвилю голодівок підняв Паруйр Айрікян 30 жовтня 1976 року).

Василь Овсієнко знаходився у одному бараці з Василем Стусом. Наводимо уривок зі спогадів про ті страшні дні:

"2 вересня нам з робочих камер було чути, що Стуса водили до якогось начальства. Повертаючись звідти, він у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Так він оповіщав нас, що йому погрожували новим покаранням.

Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що #Стуспросить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.

У протилежному кінці того коридору, навпроти, в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався.

Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10 - 11 години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство. Він розпізнав голоси начальника табору майора Журавкова, начальника режиму майора Федорова, кагебістів Афанасова, Василенкова. Відчиняли двері, про щось стиха перемовлялися. А потім - якась незвична тиша.

Упродовж кількох днів ми з різних приводів записувалися на прийом до начальства. Нема лікаря Пчельникова. Нема кагебіста Василенкова. Нема майора Журавкова. Обов'язки начальника виконує майор Долматов, замполіт. На запитання про Стуса відповідає: "Мы не обязаны отвечать вам о других заключенных. Это не ваше дело. Его здесь нет".

Ще теплилася надія, що Стуса відвезли в лікарню на станцію Всехсвятська. Але в кінці вересня мене самого завезли туди. Тримають одного, а все ж я довідався, що Стуса тут не було. Може, повезли кудись далі?

5 жовтня викликають мене два кагебісти - якийсь місцевий (схоже на Зуєв чи Зубов) та Ільків Василь Іванович, що приїхав з Києва. У розмові з ними я називаю всіх померлих у Кучино, в тому числі Стуса.

- Ну, Стус... Серце не витримало. З кожним може трапитися.

Отут і моє серце впало..."

📖 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Рух опору в Україні: 1960–1990 (книгу можна придбати тут -http://goo.gl/uzonKP та погортати тут - http://goo.gl/dXI4ZT)
Розстрільний Календар вдячний видавництву Смолоскип за надану для роботи літературу!
АРХІВ Василя Стуса http://goo.gl/g7tZuh
ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Стуса http://goo.gl/nQq67Z

📖 ДЖЕРЕЛА:
Закордонне Представництво Української Гельсінкськоі Групи. На смерть Василя Стуса http://goo.gl/APkoFy
Овсієнко В. Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стусhttp://goo.gl/a2angZ

Фото з вільного доступу