«…МЕНІ ТРЕБА ОДЕЖУ, ВАРТУ МОГО ПИСАТЕЛЬСЬКОГО СТАНУ» //Дивослово
Одяг у контексті епістолярного автопортрета Лесі Українки

Одяг як елемент зовнішнього портретування не раз привертав увагу дослідників різних мов і передусім – художніх текстів. Інші функційні стилі й вияв у них портретних характеристик і в сучасній лінгвістиці належать до периферії наукових шукань, а особливості одного з найвагоміших його різновидів – автопортретування, зокрема епістолярного, не були дотепер об’єктом мовознавчого аналізу.

У жовтневому числі «Дивослова» читайте дослідження Світлани Богдан про одяг у контексті епістолярного автопортрета Лесі Українки. У статті розглянуто актуалізацію лексичного регулятива одяг в листуванні Лесі Українки; встановлено реєстр номінативного поля, що експлікує його; з’ясовано ядерні та периферійні найменування, їхні стилістичні маркери та співвіднесеність із мовними нормами кінця ХІХ – початку ХХ ст. і сучасними; визначено роль вестизмів у створенні автопортрета Лесі Українки, домінувальний статус із-поміж яких в її ідіолекті мають номінації одяг / одіж, одежа, вбрання / убрання, стрій, вбиратися, шити, вишивати, сукня / плаття, пальто, блуза, блузка тощо; окреслено реєстр тих елементів вестиальних ознак, які належали до кола індивідуальних уподобань адресантки; проаналізовано особливості їхнього функціонування й різновиди експлікації.